Командир украв казну і втік до ворога
2 грудня 1919 року отаман Омелян Волох перейшов на бік більшовиків у містечку Любар - нині Житомирської області. За добу сприяв викраденню з міста залишків державної скарбниці Української Народної Республіки.
На початку 1919 року Волох, як командир Богданівського полку, заарештував командира Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана, який критикував владу та її дії. Зайняв його місце. А вже під час боїв із "червоними" корпус потрапив в оточення і новий командир одразу оголосив про визнання більшовицької влади. Військове командування УНР радило головному отаманові Симону Петлюрі усунути Волоха та піддати суду, втім Петлюра заступився за нього, називаючи добрим знайомим і вірним воякою, щирим українцем.
Уже наприкінці року українські війська опинилися у "трикутнику смерті", затиснуті між "червоними", "білими" та поляками в межах сучасних Житомирської, Хмельницької та Вінницької областей. Волох, який укріпився у Любарі, відмовився виконувати накази та розпочав заколот. До нього приєдналися отамани Олександр Данченко та Юхим Божко. Розгорнули червоні прапори та закликали вояків прийняти радянську владу й битися за неї. Імовірно, самі повірили в гасла українських комуністів-боротьбистів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українські війська складали присягу 1919-го - архів виклав фото в мережу
Тоді загони Данченка напали на місцеву пошту, де зберігалася українська скарбниця, вже частково розграбована у Проскурові. Її охороняли представники юнацької сотні, які сказали, що за гроші не битимуться. Зрадники забрали близько 2 млн українських карбованців та 30 тис. царських рублів сріблом. Це поставило Україну, яка перебувала у надважкому становищі, в катастрофічне. А куди врешті поділися кошти невідомо досі.
Незабаром заколотники з'єднаються з більшовиками в Чуднові, а згодом Волоха проголосять головнокомандувачем Червоної армії України, сформованої із військових частин УНР.
Вже за 10 років радянська влада звинуватить Волоха у підготовці антибільшовицького збройного повстання. 1937-го його розстріляють в урочищі Сандармох. Божко загине в тому ж грудні 1919-го за нез'ясованих обставин, а доля Данченка невідома.
Український повстанський отаман 16-річна Олександра Соколовська Маруся, загинула 6 листопада 1919 року. Про це свідчив непідтверджений некролог, згаданий письменником Климом Поліщуком.
Із більшовиками на Правобережжі боролася уся родина жінки. Спершу загинув батько, згодом брати. Її обрали отаманом, а за легендами, ритуал посвячення дівчина пройшла в рідному селищі на вершині капища Дівич-гора. Тоді ж взяла псевдонім Маруся.
Під її керівництвом загін зріс до тисячі вояків. Мали на озброєнні кулемети та гармати. Наприкінці року, окрім більшовиків, змушені були воювати і з білогвардійцями. Як загинула точно невідомо.
По материалам: https://gazeta.ua/articles/history/_komandir-ukrav-kaznu-i-vtik-do-voroga/1000331